Рушники

Проект “Рушники” включає в себе серію графічних робіт — поліптихів “Рід”, “Сестри”, “Дитинство”, за формою подібних до рушників, арт-книги “Сестри” і “Медаль Материнства” та арт-об’єкти. Основою проекту “Рушники” стали дослідження контексту функціонування традиційного образу рушника та фотографії, що вже має певні ознаки власної традиції, дослідження родинних фото-архівів, біографій.

Для мене рушник є втіленням пам’яті, збереженої у матеріальному носії – шматку тканини. В ньому розгортається культурний код місцевості, відображається історія народу та роду. Рушник – свого роду текст, послання, що передається через вишивані знаки. В рушниках використовувались всі можливі види знаків – від натуралістичних зображень до абстракцій і кожен знак тексту об’єднуючись чітко визначеною геометричною структурою, стає складовою узагальнюючого знаку. Підписані “іменні” рушники, вишивання, як обрядова дія, “замовляння”, маніфести чи документи особистого характеру, що становили заповіт і спадок, відображали обставини життя людини, яка їх створила. До того ж рушники традиційно зберігаються в скрині – місці збереження особистого скарбу та спогадів у фото, листах, листівках, пам’ятних речах.

Подібною до давньої традиції українського рушника є поширена в сільській місцевості традиція складання альбомів-колажів, з ієрархічною композиційною організацією. Укладені зазвичай у “спільній” рамці, що часто виготовлялись спеціально до такого випадку вручну, тоді їх форма розраховувалась відповідно до задуманої композиції з уже готових (чи заздалегідь, або й задовго до того моменту зроблених) фото.

Характерною рисою цих фотографій, створених до періоду масового розповсюдження “швидкого” фото, коли створення його було тривалим і осмисленим процесом, є презентація об’єктом фотографування самого себе. Позуючи для портретного знімку, дорослі й діти не відволікались на зовнішні обставини чи швидкоплинні випадкові сюжети, не намагались зобразити штучну ситуацію чи приміряти нову маску, а концентрували свою енергію на тому аби витримати призначений час, дотримавшись визначеної для себе ролі і при тому бути собою, не втратити власного образу. Саме ця риса, створення “знаку себе”, через фотографічне зображення, подібна до лаконічності вишиваних рушникових символів.

Станкові твори – Рушники “Рід”, “Сестри”, “Дитинство” виконані у техніці дереворит, друк на полотні, яка перегукується з традицією вибійчаного рушника, менш звичного ніж вишиваний, але здавна відомого на Житомирщині та Чернігівщині.

Самостійними арт-об’єктами є представлені у скрині гравюрні дошки з портретними композиціями.

Книга “Сестри”, що є продовженням однойменного твору з проекту рушники, присвячена моїй бабусі та її сестрам, їх в чомусь різним, а в чомусь схожим долям.

Інша книга – “Медаль Материнства”, виготовлена з паперу. На її створення мене надихнули знайдені при дослідженні архіву родичів посвідчення до медалі та паспорт моєї прабабусі Єфросинії Іванівни Шестопал. Вона народилась 1910 року в селі Стайки Ржищівського району, згідно спогадів рідних мала творчу натуру, згідно паспорту – була колгоспницею, все життя працювала. Народила і виростила п’ятьох дітей: Надію, Василя, Степана, Олександра, Грицька. За що 20 жовтня 1954 року держава нагородила її “Медаллю Материнства”. Між двома цими датами були роки 1913, 1917, 1932-33, 1941- 45…

К.Бруєвич